Кальміюс, Василь Махно

вже серпень при дворі -- тяжка корона літа
прозорий виноград -- мов видутий зі скла --
неголена щока -- чорнила чернь розлита:
на запах ранніх слив і на мигдаль тепла

ти вартовий лисиць -- пильнуєш сни мисливців
се досвід колихкий -- і вовна павутин
обшила всі стежки -- і світиться світлиця
що гасить лампи дна і ліхтарі води

залишиться одне -- рибалкам дивуватись --
дивитися услід їх рибам і човнам --
і гілку наче меч -- і голку називати
їх іменем що сад і кров’ю що одна

вона осіння без плодів -- се видих
забутих слів -- се звільнення -- се злам
се мідь труби окислена й залита
в ріку мелодій -- мов стебло весла --

в земній руді є сіль земна -- і цукру
всім вистарчить -- комахам і квіткам --
летовище своє: твою розквітлу руку
вони долають добу -- мов ріка --

що поночі в словах пульсує -- слово
запалюєш при свічці -- пізній плід
він знає самоту: як зерна і полову --
елегію і камінь -- сіль і хліб --

і кажеш сам -- стиснувши кашель гольфом --
чекати днів при фарбі -- і звірят
що яблук принесуть на спинах -- і що горлом
їх співи вогняні -- мов папірці -- горять

органні труби -- й поспіх споглядання --
просовуєш -- мов нитку -- тінь тонку --
спогадуєш плоди -- і музику печальну:
заламаного світла гострий кут

се знов повернення -- се знов земне і зими
вітцівство і дари і теплий парафін
свічок що творять сад тілами золотими
і снігу що лежить -- мов мандрівець -- в рові

в яких словах ядучий дим змією
шипить -- в яких є ядра -- замисел; імен
яких вживаєш -- сю масну олію --
й зішкрібуєш і пробуєш мов мед

в сім звільненні в серпневім сні -- сіянні
ти знову лис -- антонич -- ти свіча
роздертий плід -- притлумленне бажання
шипшини й ялівцю -- вогню й меча

і замислів земних -- й небесних нір проритих
ти знову тут -- мандрівче одісей --
запалюєш сади: і їм вночі горіти --
і слухати вночі як ласка здобич ссе

Біля викладеної мармуром чаші басейну
відпочиває останній імператор династії N
поли шовкового халату розвіває ранішній сливовий вітер
і -- здається -- що вишиті дракони щомиті
відлітають
через два роки ним завершиться панування його династії
виріжуть його дітей
ув’язнять жінку
а його спалять -- розвіявши попіл з північної стіни палацу
але нині:
його лице нагадує браму замкнену на сто тисяч замків
і жоден ключ не належить ані дружині ані дітям
ані радникам ані воєводам ані наложницям
ніхто не знає його замислів і його бажань
В басейні -- в густому молоці туману плюскотить
голос наймолодшої його наложниці
-- молодої дикої качки --
-- сливового цвіту його саду --
її молодечий азарт вереск і зойки
-- як вино -- додають імператорові впевненості

поруч -- радник якому не варто вірити
теж мовчки споглядає сливову гілку зірвану
до сходу сонця
що самотньо заплила в туман у човні мідної вази
радник прикриває долонею очі
коли молода наложниця виходить з купелі і прямує
наче розлитий флакон парфумів

Здіймається вітер
імператор супроводжує її поглядом

до дверей внутрішнього дворика

навіть охорона намагається відвернути погляд
бо можна кинути зброю і бігти за нею

Радник: північні кордони потрібно укріплювати
Імператор: північний вітер віднесе зерна сірим чаплям
Радник: у мене погані передчуття і сни
Імператор: каміння цього року

поросло зеленим мохом жаб’ячої шкіри бо дощило

Радник: подаруй мені цю наложницю
Імператор: бери бо сливовий цвіт все одно опаде

іншою брамою входять вони:
-- озеро там де закинено сіті --
і виноград достигає -- і ситі
пси прилягли -- і з уловом човни

мова: у кожній людині -- і ниті
зв’язані Ним -- і заховані в сни
камінь як слово візьми поясни
хвилі -- як воду; жито -- як жити

Він їх збирав у намисто -- зі слів
множить печалі -- і чайки в числі
тіней що впали на камінь

так і залишаться хлібні часи
-- учні у полі -- Господа син --
в голоді із колосками

і виплили вони на середину озера, -- так написано
і тричі закидали сіті, покорившись слову Чоловіка,
якого не знали -- і були з уловом їхні сіті --

і наповнені їхні човни

а в серця їхні: сорокалітніх мужчин --

годувальників-рибалок

з діда-прадіда, яких Він випадково знайшов,
що розпачливо підкидали сухе виноградне

галуззя до вогнища

-- увійшов янгол -- і протер їм очі своєю долонею
і уздріли вони велику пропасть між Ним і народом
і не тішилися ні уловом -- ні човнами --

ні сітями -- ані жінками своїми

бо кожне слово, яке Він каже
цієї хвилини перед п’ятьма тисячами зголоднілих людей
і ті п’ятеро хліба і дві рибини, які подилить між цим
народом
мусять бути сказані -- і мусять бути поділені
а тих кому янгол протер очі долонею
мусить бути дванадцятеро -- бо один зрадить Його.

вдячний що сніг випадає один
до одного -- що надто худих
чайок збиває дим

з курсу -- в якім вони нині
в пухові хмар -- на волосині
біла емаль на синій

вдячності мало -- але вони
тягнуть на собі сніг чужини
і в узголів’я сни

вони прилітають сюди вночі
пір’їн на подвір’ї наче парчі
золотих -- як мутної сечі --

їх в повітрі тримають вітри
їх мелодія піниться догори
наче пиво; зітри

крейду слів -- океанські дива
в кожній мові росте трава
і надійдуть жнива

грона світла мечами висять
не повірить ні друг -- ані брат --
що подвір’я -- повітря сад

що солоні небесні пісні
в кожну браму є входи тісні
як мурашка ховаєшся в сніг

і коли ти звикаєш що тінь батьківщини -- найзеленіший пагорб
і що в найближчій кав’ярні музика палить солому
різдв’яного сну -- і п’ять кабальєро з сант-яго
сидять отут віді вчора, зупинившись по дорозі додому

можна підсісти до гурту: пахне ремінна збруя --
ковані срібні підбори -- прилиплий на вусах овес --
їх мова звучить -- як лорка -- як спис на спині збуя
вогонь наливають у склянки і випивають увесь

з усіх розмов що присутні -- як їх капелюхи на цвяхах --
з широкими крисами ночі -- тверді мов грецький горіх --
жоване-пережоване: жінка і діти, зима у тому сант-яго,
зарібки і батьківщина -- і регіт трясе будинком -- і чути дівочий сміх

а третього дня, заплативши господарю, щедріше його дочці
вони уже біля пагорба, їх ніздрі лоскоче вогкість -- сиво
їх тупіт зникає в тумані -- і срібні підбори в ріці
розпливаються смугами прядива -- отже, ріку минули щасливо

ти заздриш тим кабальєро -- ти хочеш бути одним із п’яти
найтемнішої ночі приспати господаря -- і пізнати його дочку --
дебелу дівку, що зараз миє підлогу і буде на кухні мести
яка до любощів спритна і гостям стелить в кутку

бо тінь батьківщини на схилах і пагорбах найзеленіших
ти передав по слову тим хто отут гостював
але вони -- поправді -- виявилися за тебе хитріші
тому відмовили в цьому -- а ти їм так доливав

флейта:
повітряна риба
але ніхто не повірить що вона літає

вона
лимонна блискавка
тому не кожен зможе тримати її в руках

:і цілувати ружові пелюстки її губ
:і розрізняти сто тисяч метеликів її звуків

її мелодія -- виноградне листя на гербах августійших родів --
легкий запах французьких парфумів –-

що метеликами обсіли

кожну уголовину на лицях красунь
і коли сполохано вони злітають -- їх проколюють
голками бажання мужчини -- і носять на лацканах
як золоту прикрасу

її мелодія -- осінні дими і картоплиння яке згрібають
поночі -- діти доносять сухе бадилля і стають поодаль --
усе пахне картоплею -- сирою зелею -- димом
усі звуки зв’язані цим постійним намаганням
вижити -- і ставши лицем до вогню перебороти страх
голоду -- тримаючи картоплину мов звук --
і не знати звідки це надходить

її мелодія -- пенал підземного переходу -- де двоє
студентів цілуються сидячи на його плащі -- мов у човні --
щось імітують із Кама-Сутри -- їхні сорочки
навипуск -- а вона час від часу поправляє
розпатлане волосся -- і сміється -- знову і знову
застебаючи ґудзики на джинсах -- і показує йому
язика.

Василь Махно Із майбутньої збірки "Тінь батьківщини на схилах і пагорбах найзеленіших"

Василь Махно
Із майбутньої збірки
"Тінь батьківщини на схилах і пагорбах найзеленіших"