Євген БАРАН
Ене бене раба квінтер фінтер… ІБТ

Як би не складались сьогоднішні розмови про Ігоря Бондара-Терещенка (ІБТ), про його амбіційність, жовчність, зверхність тощо, вони не мають жадного стосунку до його творчості. Можемо констатувати єдине: ІБТ є найсуперечливішою постаттю літератури 90-х. До яких би жанрів не звертався цей автор, і які б не були внутрішні або зовнішні чинники такого звертання, всюди він привертає до себе увагу. Його занадто багато в літературному процесі 90-х, аби не бачити непересічної ходи сего літерата. Що би не говорили про його поетичний доробок, він є одним із найцікавіших експериментів в українській поезії 90-х рр. ХХ ст. Четверта поетична книга ІБТ "Поsтебня" яскраве цьому підтвердження. Років через 50, якщо втримається наша цивілізація і не розчинеться український культурний набуток у ній, мало хто пам’ятатиме, яким ІБТ був у житті, хіба що він сам своєю присутністю творитиме міт про дев’яностолітнього інтелектуала з української Слобожанщини, розказуючи на молодіжних зібраннях про важність своєї персони у літпроцесі 90-х. А десь у Донецьку, Харкові, Мюнхені чи Ріо-де-Женейро сидітимуть вісімдесятилітні Соловей і Жадан, у своїх мемуарах заперечуючи роль тогож ІБТ. Бо чим далі від події, тим більше правд про неї, і чим більше правд, тим менше правди про подію. Так є, було і буде. Здається, так казав Заратустра...

"Поsтебня" ставить крапку в логічному експериментуванні української поетичної мови. Поетичний експеримент ІБТ набуває ознак великої поетичної метафори. Йому не потрібно витворювати теми, йому не потрібно придумувати світ. Він сам є темою і світом, у ньому органічно поєдналися різноманітні суспільно-культурні досвіди, він створив із них велику поетичну цитату.

"Поsтебня" ІБТ -- абетка-провідник, вона витворює ілюзію великого лабіринту, дорогу в якому добре знає автор. Навіть, якщо не знає, все одно чується впевнено, бо знає, чого він не знає, і знає, що про це не знають інші. Кажуть, що це і є постмодерн. Я його називаю досвідом. Ґрунтовним філологічним досвідом. Яким можна навіть маніпулювати, можна навіть грати, не переграючи. Все-таки "Поsтебня" ІБТ виглядає поетичним проривом. Українська поетична мова в "Поsтебні" є вершиною піраміди. Авторові від цього не легше. Цей прорив стає його Мінотавром. Як поет ІБТ може поставити крапку. А може "намотувати круги", витворюючи ілюзію еволюції творчої. Тут вже воля автора.

ІБТ зробив з українською поезією те, що "Воплі Водоплясова" зробили з українською естрадною піснею. Ці вірші мали б стати поетичними хітами, й золота українська молодіж мала б їх цитувати поряд із віршами Андруховича, Жадана, Дмитра Васильовича Павличка, Івана Федоровича Драча ... А могла б і не цитувати, що успішно робить і не кремпується.

Я не тверджу, що ІБТ -- це вершина української поезії. Я тверджу, що ІБТ осягнув вершини української поетичної мови. Не більше. Не менше. Чи зауважили Ви, що останнє слово в українській поезії 90-х зробили представники українського Сходу: Павло Вольвач, Олег Соловей, Сергій Жадан , ІБТ. Вони різні, взаємовиключні, але потужні в індивідуальному поетичному самовияві. Вони освоїли той простір, за яким вже не література. Принаймні, за яким незвідане й незнане. Це дає підстави з’являтися поетичним неофітам. Це дає підстави розвиватись поетичній мові і вмирати поезії. Це дає можливість індивідуального поступу в сприйнятті поезії. Для більшості це дає можливість залишатися на первісному рівні поетичного сприйняття. Це дає можливість тішитися життям, яке є найуніверсальнішою і найнеусвідомленішою поетичною метафорою.