"Говорити правду може будь-хто, але мало хто вміє створювати афоризм".
Сомерсет МОЕМ
Влучну назву для передмови до книги В.Брюггена "Блокноти" вибрав письменник
Петро Сорока "Народжений для однієї книги". Відомий критик і перекладач
постав у зовсім несподіваній іпостасі -- у ролі творця такого класичного
і на українському ґрунті, на жаль, знехтуваного жанру як максими. Найяскравіші
досягнення цього жанру залишили нам французи. Чого вартують тільки імена
таких письменників-моралістів як Франсуа де Ларошфуко, Блез Паскаль, Жан
де Лабрюер, Шамфор... Українці якось в цьому ряді губляться, рятуючи своє
реноме посиланням на творчість Г.Сковороди, який, однак, спеціально у цьому
жанрі не творив. Потрібний був час, аби наприкінці XX століття В.Брюгген
нагадав про існування цього жанру, доводячи, що українці можуть творити
у ньому.
Світоглядний і творчий принцип В.Брюггена мені особисто близький можливо, це
одна із причин мого захоплення цією книгою. У цьому контексті хочу процитувати
дві сентенції письменника: "Мудрість не буває багатослівною" (с.46), "Пізній
досвід коштує дорожче" (с.14). Мені доводилося читати у пресі закиди Брюггенові,
що він зарано звернувся до філософських медитацій. Так, ніби хтось інший,
крім самого творця може категорично визначити, що йому робити зарано, а
до чого він уже й доріс. Добре, що письменник не послухався порад. Життєвий
і літературний досвід дозволили йому самому вирішувати.
Багатослівність шкодить сучасній літературі. Багатослівність позбавила шарму
і таємничості поезію, звівши її до ролі англійської королеви. Багатослівність
звела літературу до літературщини, позбавивши її мети -- допомогти людині,
зіпсованій цивілізацією, померти. Людина варварська вміє це робити і без
літератури. Сконденсованість людської думки допомагає сконцентруватися у
просторі й конкретизувати завдання. Подробиці опускаються, але ними не нехтують,
вони завжди у підтексті. Звичайно, я не абсолютизую цей жанр, я говорю про
конкретну ситуацію, зумовлена появою книжки В.Брюггена "Блокноти".
З одного боку шкода, що в книгу ввійшла лише якась частина афористичного матеріялу,
створеного письменником, навіть не все, що опубліковане в літературній періодиці.
Так, у мене під руками харківський російськомовний журнал "Темные аллеи"
(1996, ч.6), де представлений і В.Брюгген фрагментами із своїх "Блокнотів".
Деякі із максим я зацитую: "Задушити стоголову і ненаситну гідру -- жалість
до себе. Вона плодить безволля і руїну серця" (с.179); "Критик потрібен
не для того, щоби підтверджувати думки і репутації, але для того, аби їх
підривати. Вибух -- це не завжди знищення, але завжди -- великий резонанс"
(с.186-187); "Немає проповіді без оповіді. Надто багато проповідує, не сповідаючись"
(с.191); "Невже була Польща, рік 1960-й, і молода полька в Сопоті сказала
про мене з повагою: -- 0, то є когут!" (с.204); "Література є просто люди,
спілкування з людьми" (с.211). А в передньому слові до цієї публікації В.Брюгген
говорить: "Можливо, "Блокноти" -- це "конспект" цілого людського життя в
його природньому розвитку, зі всіма його "провалами" і суперечностями" (с.179).
Ним також названі імена письменників, які стали своєрідними взірцями: Васілій
Розанов, Анатоль Франс, Поль Валері, Жуль Ренар, Юрій Олеша, Оскар Уайльд,
Станіслав Єжи Лец.
З іншого боку, те, що "Блокноти" вперше окремою книгою з’явилися все-таки українською
мовою, є великою заслугою Петра Сороки, як промотора цього видання, і директора
тернопільського видавництва "Джура" Василя Ванчури, який зматеріалізував
цю ідею. Деякі повтори афоризмів вибачаєш, зрештою, П.Сорока обумовив їх
у вступному слові. Найголовніше, що "Блокноти" В.Брюггена є однією з тих
книг, до яких я завжди повертатимусь як читач. Не тому, що такий вже я винятковий
читач, а підтверджуючи тезу самого В.Брюггена: "Тільки книга для себе стає
книгою для всіх" (с.38). Цієї максими повинні не забувати всі сучасні письменники.
м. Івано-Франківськ. 13 травня 2001 року.
