Катерина БОРИСЕНКО
"…І слів несли"

Як бачимо, перші рядки ламають, так би мовити, "найсвятіше" -- граматичну структуру, тобто стрижень мови; але ж саме цей прийом дозволяє відчути "істинність" (за Г.-Ґ Ґадамером) кожного слова (5).. Таким чином надається змога проникнути в глибини авторського світосприйняття, пізнати суть тексту. Зазначмо, що "в тому чи іншому стані мови граматичні значення є стійкішими й обов’язковішими, ніж лексичні, які значно хиткіші й мінливіші. Ця стійкість разюче втілюється в тому активному спротиві, який чинять граматичні структури вимогам експериментальної поезії…" (6)..

Отже, неминуче виникає боротьба мовної стихії й "слова автора". Але подібне протистояння здатне надати текстові динамізму, відчуття невпинного руху, а водночас витворити притаманний лише певному авторові ритм. Прикладом цьому є "Поемка, що скучила за тобою" (7)., де кожен рядок -- крок до кульмінації, зафіксованої в останньому рядкові. Подібна філігранність, а водночас несподіваність була притаманна українській поезії часів зрілого бароко, коли кожному слову і навіть кожному звуку мови надавалося містичного значення.

Ведучи мову про функції слова в поезії, не можна оминути фонетичного аспекту. Тут, принагідно, варто вказати на те, що прикметною рисою творів Івана Андрусяка є асонанс. Так, у збірці "Повернення в Ґалапаґос" віднаходимо вірш:

Зауважмо, що автор надає перевавагу відкритим складам і сонорним, і раптом тканину тексту буквально розриває -- жорства: шиплячий на початку, закритий склад, чотири приголосних поспіль. Єдине слово з відмінною звуковою організацією, але воно, як бачимо, є носієм головної думки тексту. До того ж, це слово як композиційно, так і за змістом поділяє вірш на дві частини. Настрій поезії до й після нього дещо відмінний. Відстежити зв’язок між двома частинами можна, проаналізувавши асонанс. Так, у першій половині тексту домінуючими є А, О та Е, що почасти тяжіє до И, натомість у другій -- О, І та И, що наближається до Е. Тож, О -- стрижень, що структурує твір,а перетікання И в Е й навпаки якраз відображають зміни настрою, але водночас не дають вийти за межі заданої автором теми. Отже, маємо приклад того, як слово втілює своє смислове навантаження через фонетичні засоби.

Також зазначмо, що трансформацію авторського настрою можна спостерігати, вдаючись до тлумачення на рівні лексичних засобів. Так, всім відомими є значення слів кубик, жорства, дерево, наливати. Однак, від складання відшліфованих, гладеньких кубиків поет приходить до образу гострої жорстви, а далі -- дерево, котре… наливають. Останній образ яскраво позначає зміну настрою: прагнення пом’яшити жорсткість, присмак якої ще досить сильний, але водночас поглибити психологічну напругу. Адже "мова зі своїми прямими значеннями в поетичному вжитку як би повністю поглинена темою й ідеєю художнього задуму -- ось чому художник не є байдужим до того як назвати те, що він бачить сам і показує іншим" (9)..

Наостанок варто звернутися до такого тексту:

У цьому випадку звукопис і синтаксичні засоби створють алюзію струмка, що, вириваючись із-під землі, біжить, долаючи перешкоди. До того ж, у такий спосіб підсилюється значення образу води, що, як відомо, має багату семантику, але в цьому контексті виступає символом народження -- слова і в слові.

Таким чином, ми підійшли, певною мірою, до того, що окреслені мовні засоби витворюють невід'ємний складник поезії -- ритм. Адже, як зазначав Г.-Ґ. Ґадамер, "ритм живе в музиці, а в мовленнєвій сфері його значення вимірюється його власною напругою, а отже, в більшості випадків він не обмежується точним повторенням форми… Можна сказати, що в основному мова про чутливий баланс між динамікою значення та динамікою звучання, якого слід дотримуватись. Тенденції обох динамік, які завжди… зливаються в одну динаміку, мають свої специфічні синтаксичні засоби. Ці засоби розміщені в сфері звучання від граничних образів часового виміру (метр) та рими до звукових утворень, що розміщені нижче будь-якого рівня усвідомленого спостереження, а до того ж інтенсивно пов’язані певною мірою неочевидними засобами зв’язку" (11).

Отже, як, бачимо, мовні засоби, використані в поетичному тексті, є невід'ємною частиною процесу творення образу. Закладені в слові, реченні, вони тонко відтворюють сюжетні перипетії й сприяють втіленню авторського задуму, довершуючи цілісну картину тексту. Саме в цьому ми й спробували переконатися на прикладі поезії Івана Андрусяка.